Солдат світла

Раз добром нагріте серце 
Вік не прохолоне!
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть
                         Тарас Шевченко

Війна… Вимов це слово – і побачиш, як у наших, укритих сивиною бабусь і дідусів, зразу зникне усмішка з обличчя, на чоло наляжуть глибокі зморшки – і в очах з’явиться сум.

Минають літа. Відлітають у вічність… 70 років минуло з тієї найбільш кровопролитної війни, коли все людство   знищувало фашизм та нацизм. Не одне покоління виросло за мирні роки, аж раптом… Нова неоголошена війна українському народу, який виборов свою незалежність і зробив європейський вибір.

Війна на сході України… У цьому реченні все: біль і розпач матерів, стогін поранених і скалічених солдат, плач дружин і дітей-сиріт за батьком, який повторив подвиг семидесятилітньої давнини свого діда.

Квятковський Богдан Костянтинович – «Cолдат світла», як його назвали учні школи, народився у нашому селищі 26 червня 1973 року. Мама, Галина Олександрівна, згадує: «Ріс звичайним допитливим хлопцем. Любив дивитися пригодницькі кінофільми та кінокартини про Велику Вітчизняну війну, а потім уявляв себе шукачем скарбів або переодягався у солдата, розробляв стратегію захвату сусідських хлопчаків у полон та тактику ведення «бойових» дій, малював карти, вистежував злодіїв. Завжди намагався бути й був прикладом для свого молодшого брата Андрія. Закінчив 8 класів Братської середньої школи №2 у 1988 році та вступив на навчання до Новобузького сільгосптехнікуму, але рідна земля, домівка кликали до себе, а тому, продовживши навчання у рідному Братському ПТУ№17,  здобув спеціальність електрозварювальника».

Гортаючи сторінки сімейного фотоальбому, Галина Олександрівна продовжує: « Військову службу Богдан проходив в Одеській військовій частині. Саме тут, навчаючись усім секретам десантників, застосовував набуті в дитинстві премудрості, цим і зацікавив керівництво частини, яке часто ставило складні завдання та було впевнене, що саме він, Богдан Квятковський, його виконає бездоганно. Батьки отримували подяки за службу та сумлінність солдата і були впевнені, що їх син стане гордістю сім`ї».

Пролетіли роки… «Бодя» – позивний солдата 79 аеромобільної бригади, до якої Богдан під час мобілізації пішов на військову службу добровольцем 26 березня 2014 року. Це був найстрашніший період неоголошеної війни. Перед захисниками було поставлено завдання – захищати Амвросіївку, Слов`янськ, Успенку, Красний Луч, Ізварино, Іловайськ… Богдан Костянтинович разом зі своїми земляками – побратимами з Вознесенська, Казанки «Баксом», «Французом», «Карбідом» та іншими неодноразово перетинали кордон для розвідки та контролю за переміщенням колон бойових машин країни-агресора і бойовиків, знаючи, що гарна розвідка – це 80 відсотків успіху військової операції. Нічні перевезення поранених з окупованої території, доставка зброї своїм побратимам, смерті хлопців, ставлення місцевого населення з пересторогою, а потім із довірою та вдячністю …усе пережито і переоцінено. Рівно через рік, 26 березня 2015 року, бійці отримали звістку про заміну їх новими солдатами – добровольцями 79 аеромобільної бригади. Цей наказ наш солдат-визволитель сприйняв із радістю, бо попереду – мирне життя, довгоочікувана зустріч із мамою і рідними та зі смутком, адже за рік втратив друзів, з якими ділив останній шматок хліба і ковток води… Спогади… Спогади… Спогади…На жаль війна продовжується.

Ось і рідна земля… Богдан дуже поспішав додому, поклонитися і поцілувати маму, сказати, що саме її любов та молитви уберегли його від полону, розривів мін та снарядів. А ще у справжнього чоловіка було велике бажання побачити своїх педагогів-наставників, які завжди раді зустрічі, гордяться тим, що саме їхній колишній учень став на захист рідної землі. У квітні відбулась цікава і незабутня зустріч  учасника бойових дій із колишнім класним керівником Панфіловою Т.М. та її вихованцями – учнями 7 класу, які й дали йому новий позивний «Солдат світла». Допитливі очі, цікаві питання та бажання почути правду про те, як же стають справжніми солдатами – героями, хто є кумиром Богдана, який режим дня та як там, на війні? Довгими шкільними коридорами йде високий дужий чоловік,   упевнений у тому, що завдяки йому та іншим солдатам війна на Сході України припинеться і не торкнеться своїм чорним крилом рідного краю. У коридорах тиша, в класах йдуть заняття, на подвір’ї гомонять малята, випускники готуються до екзаменів, люди спокійно ходять вулицями, милуючись красою природи, хтось веселиться. Одним словом, життя продовжується… Зустріч із захисником спонукає всіх нас переосмислити життєві цінності та насолоджуватися кожною миттю, любити свою землю, своїх рідних.

Олена Силенко

Алла Роскошинська